Свобода преси

Свобода преси – це право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово без обмежень з боку влади. Основна мета свободи преси — це створення передумов для поінформованого електорату самостійно оцінювати стан громадських справ. 
 

1. свободу доступу до інформації; 
2. свободу поширення інформації;
3. свободу дотримуватись власної думки, не зазнаючи зовнішнього тиску.

Свобода преси –  важливий інструмент у формуванні громадської думки. Громадяни демократичних країн, як правило, роблять свій політичний вибір, відштовхуючись від інформації, яку вони отримують зі ЗМІ. Саме тому ця інформація повинна бути незалежною, а підхід до її поширення – плюралістичним. З цієї ж причини преса має бути не тільки вільною, але й відповідальною.

25 травня 2009 року 48 головних редакторів та журналістів з 19 країн ЄС ухвалили та підписали в Гамбурзі «Європейську хартію свободи преси». Цей документ встановлює принципи свободи преси від державного втручання, які включають безперешкодний доступ журналістів та громадян до всіх вітчизняних та зарубіжних джерел інформації. Вагомість цього документу наразі підтверджується у всій Європі та враховується в умовах переговорів про вступ до ЄС.

Стаття 19 «Загальної декларації прав людини», а також стаття 19 «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права» визнають свободу слова та свободу інформації основними правами людини. На європейському рівні Рада Європи забезпечує правову основу для цього через «Європейську конвенцію з прав людини» (ЄКПЛ). Слід зазначити, що, хоча ці документи визнані універсальними, їхнє дотримання залежить від бажання кожної держави адаптувати відповідні заходи.

У 1993 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 3 травня Всесвітнім днем свободи преси (рішення 48/432 від 20 грудня). Дане рішення стало результатом роботи Генеральної конференції ЮНЕСКО, яка в резолюції 1991 року про «Сприяння забезпеченню свободи преси у світі» визнала, що вільна, плюралістична та незалежна преса є необхідним компонентом будь-якого демократичного суспільства.

Одним з найважливіших напрямків діяльності України на шляху до членства в Європейському Союзі, є приведення національних стандартів регулювання діяльності в різних сферах суспільного життя до стандартів ЄС.

В Угоді про асоціацію України з ЄС  в рамках співпраці в аудіовізуальній сфері особливо відзначено потребу діяльності журналістів "відповідно до європейських стандартів, зокрема стандартів Ради Європи" (ст. 396.2). Ця стаття вже набула чинності враховуючи рішення про тимчасове застосування цілого ряду норм Угоди про асоціацію з 1 листопада 2014 року та початку дії Угоди в повному обсязі з 1 вересня 2017 року.

Наводимо перелік принципів, на яких базується інформаційна діяльність в Європі:

· Принцип свободи слова (реалізується в рамках Європейської конвенції з прав людини (1950) (ЄКПЛ) (ст. 10.1. та ст. 10.2).

· Принцип свободи преси і свободи вираження поглядів ЗМІ безпосередньо закріплено в одному з основних документів ЄС - Хартії основних прав Європейського Союзу (ст. 11). На виконання цієї норми/документу і направлено дію ключової директиви ЄС в сфері ЗМІ – No 2010/13/ЄС "Про аудіовізуальні послуги" (2010)

· Принцип відповідальності держави-члена, з території якої здійснюється трансляція, перевіряти відповідність трансляції законодавству ЄС (п. 36 Директиви 2010 р.).

· Принцип свободи надання транскордонних аудіовізуальних послуг в державах-членах ЄС: "Держави-члени забезпечують свободу отримання і не перешкоджають ретранслюванню на своїй території аудіовізуальних медіа послуг з інших держав-членів" (ст. 3 Директиви 2010 р.).

· Принцип заборони цензури в ЗМІ (Рада Європи. Комітет міністрів. Декларація "Про свободу вираження поглядів та інформації", 1982).

· Принцип країни походження з метою забезпечення правової визначеності для провайдерів та для забезпечення вільного руху інформації та аудіо-візуальних програм на внутрішньому ринку (п. 33 Директиви 2010 р.).

· Принцип протидії концентрації ЗМІ в руках невеликої кількості власників.

· Принцип відповідності рекламної і спонсорської діяльності у ЗМІ певним загальноєвропейським мінімальним правилам і стандартам (п. 83 Директиви 2010 р.; РЄ. Парламентська Асамблея. Рекомендація 926 (1981).

· Принцип заборони реклами і спонсорства сигарет та інших тютюнових виробів у друкованих ЗМІ, під час надання інформаційних послуг та радіомовлення (Директива 2003/33/ЄК від 26 травня 2003 р. про зближення законів, постанов та адміністративних положень держав-членів у сфері реклами і спонсорства тютюнових виробів).

· Принцип обмеження рекламування у друкованих ЗМІ лікарських засобів (Ст.21 Директиви 2010 р.).

· Принцип плюралізму (прозорість власності ЗМІ та джерел фінансування необхідні з метою забезпечення свободи і плюралізму ЗМІ).

· Принцип захисту неповнолітніх від небезпечного контенту у ЗМІ.

· Принцип захисту авторського і суміжних прав в процесі здійснення діяльності ЗМІ.

· Принцип специфічної відповідальності ЗМІ.

Як зазначено в резолюції ПА РЄ "Про журналістську етику" (1993), професія журналіста включає права і обов'язки, свободи і відповідальність. При цьому, журналісти не повинні змінювати правдиву, об'єктивну інформацію або чесні думки, або використовувати їх для цілей масової інформації, в спробі створити або формувати громадську думку, так як їхня легітимність спирається на ефективну повагу до основного права громадянина на інформацію в рамках поваги до демократичних цінностей.

Міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів» щорічно публікує світовий індекс свободи преси, базується на оцінці свободи ЗМІ, яка характеризує плюралізм, незалежність ЗМІ, якість правової бази та безпеку журналістів у 180 країнах.

На 1-му місці у рейтингу 2017 року перебуває європейська країна, хоча й не член ЄС – Норвегія, Швеція займає 2-ге місце, а Фінляндія – 3-тє. Світовий індекс свободи преси у 2017 році свідчить про збільшення кількості країн, де ситуація зі свободою ЗМІ відображає масштабні перешкоди у роботі медіа у всьому світі. Прийнята як належне, свобода засобів масової інформації стає все більш крихкою в демократичних країнах». Згідно з цією доповіддю, напади на ЗМІ стали дуже поширеними в сучасному світі. «Ми дійшли до ери «пост-правди», пропаганди та придушення свобод, особливо в демократичних країнах», – зазначається у звіті. Тож, згідно зі щорічною доповіддю «Репортерів без кордонів», умови для журналістів у світі в цілому та в ЄС зокрема погіршуються. 14 травня 2017 року Президент України Петро Порошенко під час прес-конференції заявив, що сьогодні журналісти мають найвищий рівень свободи за всю історію нашої країни. Проте світовий індекс свободи преси показує дещо іншу ситуацію – Україна знаходиться на 102-у місці (звіт за 2017 рік) у списку зі 180 країн.

З початку 2018 року “Барометр свободи слова” Інституту масової інформації (http://imi.org.ua), що спостерігає за ситуацією в українських ЗМІ, зафіксував загалом по Україні 46 випадків порушень свободи слова у 18 регіонах країни, що на 10 випадків більше, аніж за той самий період 2017 року. Основні порушення: перешкоджання професійній діяльності журналіста, обмеження доступу до публічної інформації та юридичний тиск. В основному порушували право журналістів на професію приватні особи, правоохоронці, місцева влада і депутати.

Українські ЗМІ та корпоративна етика

Згідно зі статтею 36 Резолюції 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики», «ЗМІ мають взяти на себе зобов’язання підкоритися жорстким етичним нормам, які гарантують свободу вираження поглядів і здійснення основного права громадян на одержання правдивої інформації та чесних міркувань».

"Кожен журналіст несе відповідальність перед суспільством, перед своєю аудиторією за вичерпну й адекватну інформацію про суспільство загалом та про його окремі групи й події, що відбуваються довкола, про все, що становить інтерес для аудиторії. Місія масс-медіа полягає в тому, щоб надавати правдиву інформацію та забезпечувати громадське обговорення таким чином, щоб голос і більшості, і меншості громадян було почуто", – стверджують автори підручника "Журналістська етика" Валерій Іванові Володимир Сердюк.

Інтеграція України до європейської співдружності, вхід на ринок міжнародних видань змушує вітчизняні ЗМІ змінювати своє ставлення до якості інформаційного продукту. Останнім часом в Україні чимало журналістів зрозуміли, що дотримання стандартів професії, і етичних її норм впливає на їхню повсякденну роботу.

Головними нормативними джерелами, де відображені журналістські стандарти є Кодекс професійної етики українського журналіста, Етичний кодекс українського журналіста, Декларація принципів поведінки журналістів (Міжнародної федерації журналістів), та міжнародні стандарти та принципи журналістської етики.

Кодекс етики українського журналіста ухвалений 2002 року на З’їзді журналістів-підписантів Кодексу, останні зміни внесено 2013 року. Кодекс затверджено 12 грудня 2013 року на пленумі Національної спілки журналістів України (НСЖУ) та місяцем раніше – рішенням Комітету Незалежної медіа-профспілки України (НМПУ).

1. Свобода слова та висловлювань є невід’ємною складовою діяльності журналіста.
2. Служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільства, є порушенням етики журналіста.
3. Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом є вищою, ніж приватні інтереси особи.
4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.
5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.
6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. Журналісти та редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіоматеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел.
7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.
8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст. Необхідно повідомляти аудиторію про подання відрепетируваних та реконструйованих новин.
9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення.
10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.
11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.
12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.
13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації. Використання негласних прийомів збирання новин допускається лише тоді, коли це необхідно для забезпечення достовірності або точності матеріалу. Такі прийоми можуть бути виправдані лише у разі, коли іншими способами зібрати інформацію неможливо.
14. Плагіат несумісний із званням журналіста.
15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу. Необхідно утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики.
16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам. Необхідно протистояти проявам зовнішнього втручання в контент – як безпосередньому тиску, так і діям, що мають непрямі ознаки такого втручання.
17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста. Журналіст не повинен використовувати службове становище в особистих цілях, з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам . Журналіст не має права використовувати фінансову інформацію до її оприлюднення з метою власного збагачення.
18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством.
19. Свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою, піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи членства в професійних спілках та НСЖУ. Розгляд конфліктних ситуацій етичного та професійного характеру здійснює Комісія з журналістської етики.

Основні журналістські стандарти:

• Баланс думок і точок зору
• Оперативність
• Достовірність (посилання на джерела)
• Відокремлення фактів від коментарів
• Точність подачі інформації
• Повнота представлення фактів та інформації по проблемі

Посилання:

Гвоздєв В.М. Поняття “свобода преси”: визначення, зміст, структура / Електронна бібліотека Інституту журналістики:  http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=54
Директива Європейського Парламенту та Ради Європи 2010/13/ЄС від 10 березня 2010 року про узгодження певних положень, визначених законами, підзаконними актами та адміністративними положеннями у державах-членах стосовно надання аудіовізуальних  медіа послуг (Директива про аудіовізуальні медіа послуги)/не офіційний переклад. - Міністерство юстиції України:  https://minjust.gov.ua/files/31496
Терехова Т. Міжнародно-правове забезпечення принципів діяльності засобів масової інформації в Європі / Т. Терехова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - 2014. - Вип. 1. - С. 89-95. - Режим доступу:  http://journals.iir.kiev.ua/index.php/knu/article/view/2742/2446
Журналістська етика vs маркетинг на емоціях: як це виглядає в інтернет-ЗМІ / Інститут масової інформації. - 04.01.2018. - Режим доступу: http://imi.org.ua/monitorings/zhurnalistska-etyka-vs-marketynh-na-emotsiyah-yak-tse-vyhlyadaje-v-internet-zmi/ 
Володченко О.М. Реалізація етичних стандартів у сучасній діловій журналістиці / Електронна бібліотека Інститут журналістики. - Режим доступу:  http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2289
Журналістські стандарти: нормативні довідки / Інститут масової інформації. - 01.06.2011. - Режим доступу:  http://imi.org.ua/monitorings/jurnalistski-standarti-normativna-dovidka/
Кодекс етики українського журналіста / Національна спілка журналістів України. - Режим доступу: http://nsju.org/page/196